Цифрова фортеця України: як технологічна стійкість допомогла зберегти державу під час війни

Сьогодні стійкість держави вимірюється не лише потужністю її армії чи дипломатичною вагою на міжнародній арені. В епоху гібридних конфліктів, коли кібератаки та фізичні удари становлять реальну загрозу, здатність державних інституцій продовжувати функціонувати стає критично важливою. Досвід України, здобутий після 24 лютого 2022 року, наочно демонструє, як технологічна відкритість та диверсифікована цифрова інфраструктура стали фундаментом для збереження працездатності державних сервісів, фінансової системи та ключових секторів економіки навіть в умовах повномасштабної війни.

На початку вторгнення українські цифрові системи опинилися під безпрецедентним тиском. Фізичні атаки на енергетичні та телекомунікаційні об’єкти, а також кіберзагрози створили реальну небезпеку для дата-центрів. Навіть перебої з електропостачанням та зв’язком, не кажучи вже про ризик повного знищення інфраструктури, ставили під загрозу доступ мільйонів українців до фінансів, державних реєстрів, документів та інших життєво важливих сервісів.

Однак, попри агресивний натиск, Україні вдалося зберегти функціонування ключових цифрових елементів. Одним із вирішальних факторів стала гнучкість держави, яка оперативно адаптувалася до нових реалій, дозволивши розміщення частини державних інформаційних ресурсів за межами країни, паралельно використовуючи наявні українські дата-центри. Ця стратегія, що базувалася на принципі географічної диверсифікації, дозволила мінімізувати наслідки можливих фізичних руйнувань.

Від фізичної загрози до стратегічної міграції в хмару

На початковому етапі повномасштабної війни головним викликом було забезпечення безперебійного доступу до інформації, що є основою функціонування держави. Віталій Балашов, заступник міністра цифрової трансформації з питань кібербезпеки та хмарних технологій, підкреслює: “Найбільшим ризиком у перші дні повномасштабного вторгнення була не так кіберзагроза, як фізичне знищення чи захоплення інфраструктури, на якій фізично трималися державні дані, — дата-центрів і серверних приміщень органів влади”.

Йшлося про збереження таких критично важливих баз даних, як реєстри населення, землі та нерухомості, податкові й освітні бази. Ця інформація є незамінною для видачі документів, нарахування соціальних виплат та підтвердження права власності. Загроза була цілком реальною, адже вже на самому початку вторгнення Росія завдала удару крилатою ракетою по одному з українських урядових дата-центрів. Як зазначає Балашов, “Якби рішення про хмарну міграцію ухвалили на кілька тижнів пізніше, наслідки для держави могли бути значно тяжчими”.

Юридична база для такого кроку була створена майже напередодні вторгнення. 17 лютого 2022 року, за тиждень до початку війни, Верховна Рада ухвалила закон, який дозволив державним органам використовувати хмарні технології. Хоча робота над цим документом тривала роками і не була безпосередньо пов’язана з підготовкою до агресії, ця законодавча зміна стала фактично рятівним інструментом для захисту державної інформації.

Реалізація ж цього рішення набула екстреного характеру. Вже на початку березня 2022 року уряд видав розпорядження, що дозволило державним органам розміщувати інформаційно-комунікаційні системи, електронні реєстри та їхні резервні копії у хмарних ресурсах та дата-центрах за межами України. У перші тижні війни понад 60 критичних реєстрів і систем з 36 українських органів влади були успішно перенесені на хмарні ресурси міжнародних провайдерів. Серед них були системи Міністерства внутрішніх справ, Міністерства охорони здоров’я, електронної системи публічних закупівель ProZorro та освітньої платформи “Всеукраїнська школа онлайн”. Згодом повідомлялося про міграцію близько 100 державних реєстрів та баз даних.

Важливо зазначити, що це було тимчасове рішення. Наприкінці 2022 року уряд визначив порядок функціонування державних даних на хмарних ресурсах за межами України на період воєнного стану. Технічна реалізація цього масштабу потребувала безпрецедентної швидкості. “Технічна реалізація відбувалася буквально в перші дні й тижні: команда Мінцифри спільно з міжнародними партнерами — Amazon Web Services, Microsoft, Google — розгорнула рішення для екстреної міграції державних реєстрів у хмару”, — розповідає Балашов. Він також згадав, як один з провайдерів доставив обладнання для офлайн-перенесення даних через Дублін і Польщу вже на початку березня 2022 року. Паралельно частина даних була фізично розміщена в Польщі, а також велися переговори з Естонією та Францією. “Швидкість була питанням виживання державних сервісів”, — підсумував він.

ПриватБанк: трансформація інфраструктури в умовах війни

На початку повномасштабної війни під загрозою опинилася й інфраструктура ПриватБанку, одного з найбільших фінансових установ країни. Від його стабільної роботи залежить щоденний доступ мільйонів клієнтів до власних коштів та можливість здійснювати платіжні операції.

До 24 лютого 2022 року ПриватБанк мав два фізичні дата-центри, розташовані в різних регіонах України, забезпечував дублювання критичних систем та щорічно проводив тестування аварійного перемикання, навмисно відключаючи дата-центри. Однак, повномасштабна війна довела, що в умовах ракетних атак географічної відстані між майданчиками недостатньо.

8 березня 2022 року Національний банк України видав дозвіл банкам на використання повноцінних хмарних сервісів та дата-центрів за межами України, зокрема для міграції ІТ-систем, баз даних та процесингу платіжних карток. Це відкрило для ПриватБанку можливість винести частину критичної інфраструктури за межі безпосередньої зони фізичного ризику.

Після цього банк розпочав масштабну міграцію, яка здійснювалася без переривання операційної діяльності. Масштаб та строки проведення цієї операції були безпрецедентними. “Основну частину міграції ми завершили за 45 днів — приблизно сім тижнів. До проєкту було залучено близько 500 спеціалістів із загальної ІТ-команди чисельністю приблизно 2500 людей. Для першої хвилі визначили близько 330 критичних систем, від яких безпосередньо залежало щоденне обслуговування клієнтів”, — повідомили в прес-службі ПриватБанку.

У першу чергу відбувалася міграція систем Приват24, карток, авторизації, банкоматів та POS-терміналів, а також контакт-центрів. Паралельно команда банку активно перебудовувала інтеграції з міжнародними платіжними системами Visa, Mastercard, а також з платіжною системою SWIFT. Протягом усього цього періоду банк продовжував цілодобово обслуговувати своїх клієнтів.

Для банку цей досвід кардинально змінив розуміння стійкості. Резервування тепер повинно враховувати не лише відмову окремого обладнання чи майданчика, а й ризик масштабного фізичного впливу на всю інфраструктуру всередині країни. “Стійкість — це не один дата-центр, одна технологія чи одна хмара. Це здатність компанії зберегти свою основну функцію навіть тоді, коли значна частина звичних умов роботи перестає існувати. Для банку такою функцією є можливість мільйонів людей у будь-який момент отримати доступ до своїх грошей і здійснити платіж”, — підкреслили в ПриватБанку.

Цифрова стійкість у системі енергозабезпечення

Проблематика фізичної вразливості цифрової інфраструктури проявилася особливо гостро в енергетичному секторі, який вже п’ятий рік поспіль зазнає систематичних атак з боку Росії. Удар по підстанції чи теплоелектростанції несе за собою ризик не лише для електропостачання, але й для цифрових систем диспетчеризації, моніторингу мереж та обліку. Коли ці системи стають недоступними, диспетчер втрачає ключову інформацію про стан мережі, а ремонтні бригади — доступ до необхідних даних.

Саме тому географічне розподілення цифрової інфраструктури у цьому секторі працює за тим же принципом, що й у банківській сфері. Якщо частина систем доступна з резервного майданчика, пошкодження конкретного об’єкта не обов’язково призводить до втрати керованості всією системою.

Як пояснює Віталій Балашов, цифрова стійкість залежить від комплексного поєднання кількох рівнів захисту: фізичного захисту об’єктів, забезпечення резервного живлення, дублювання каналів зв’язку та наявності резервних майданчиків. “Хмарні рішення — це один з інструментів підвищення стійкості, а не її головна опора: коли конкретний дата-центр чи об’єкт критичної інфраструктури, що живить наші системи, — наприклад, ТЕЦ, — опиняється під ударом, саме наявність резервних майданчиків і продубльованих каналів дає змогу державним реєстрам, “Дії” та іншим сервісам продовжувати працювати”, — зазначив він.

Між цифровим суверенітетом та вимушеною диверсифікацією

Війна змусила українські компанії та державу кардинально переглянути підходи до географічної диверсифікації цифрової інфраструктури. Це, в свою чергу, породило нове, не менш важливе питання: коли Україна буде готова повернути критичні ресурси під власну юрисдикцію, і якою має бути система, що здатна забезпечити їхню безпеку? Йдеться не лише про фізичне повернення даних, але й про створення потужної української інфраструктури та стимулювання конкурентного ринку, які відповідатимуть найвищим міжнародним стандартам безпеки та використовуватимуть найкращий світовий досвід.

Приклади компаній, таких як GigaCloud та дата-центр “Парковий”, демонструють поступовий розвиток диверсифікації на практиці. Ще до повномасштабного вторгнення вони мали плани безперервності бізнесу та відкрили майданчик у Львові. Після початку війни попит на такі рішення різко зріс. У 2022 році близько 60% клієнтів GigaCloud зарезервували або повністю перенесли свою інфраструктуру на резервні майданчики в ЄС та на заході України. Компанія також двічі розширювала свій кластер публічної хмари у Варшаві.

Однак, це не означає автоматичного перенесення всіх ресурсів за межі України. Для провайдерів дедалі важливішим стало розмежування понять фізичного розташування інфраструктури та реального контролю над інформацією. “Цифровий суверенітет — це насамперед про контроль над даними та інфраструктурою, а не про те, де фізично стоїть залізо. Якщо говорити про наше хмарне S3-сховище, то клієнт сам визначає, де саме зберігатимуться його дані: в Україні, Польщі чи одночасно в обох країнах, і сам може змінити цю локацію в будь-який момент. Використання іноземної інфраструктури не означає автоматичної передачі контролю над даними іноземній компанії”, — пояснюють представники GigaCloud.

У компанії поділяють інформацію за рівнем критичності. За їхніми оцінками, під українською юрисдикцією принципово мають залишатися оборонні ресурси, державні реєстри, інформація про об’єкти критичної інфраструктури, а також медичні, персональні та фінансові відомості громадян. Для операційних систем, резервних копій та некритичних сервісів географічна диверсифікація, навпаки, може значно підвищувати стійкість. “Для критичних систем найчастіше оптимальним є поєднання двох локацій: основна інфраструктура в Україні, а резервна — в ЄС”, — уточнюють в компанії.

Тимчасові рішення, що були впроваджені як відповідь на фізичні загрози війни, поступово трансформуються у довгостроковий підхід — не лише для бізнесу, але й для держави. Проте, правила, запроваджені на період воєнного стану, поки що не мають чітких перехідних механізмів. Тому для України вкрай важливо визначити модель роботи з державними даними після завершення активної фази війни, враховуючи, що ризики, пов’язані з війною, ще тривалий час залишатимуться актуальними, а потреба у захисті та контролі над критично важливою інформацією нікуди не зникне.

Хмара як рушій виробничого прогресу

Якщо у 2022 році хмарна інфраструктура розглядалася передусім як інструмент збереження критичних сервісів, то сьогодні вона стає фундаментом для нових, інноваційних моделей виробництва. Технологічні галузі все більше залежать від здатності збирати, зберігати та миттєво обробляти величезні масиви інформації, а також ефективно використовувати штучний інтелект.

Агросектор є наочним прикладом цього тренду. Сучасні технології дозволяють дронам збирати детальну інформацію з полів, хмарні платформи перетворюють її на цінну аналітику, а алгоритми штучного інтелекту допомагають виявляти проблеми з рослинами та оптимізувати використання ресурсів.

За словами Валерія Яровенка, співзасновника DroneUA, після 2022 року дефіцит робочої сили, ускладнення логістики, нестабільне енергопостачання та робота поблизу лінії фронту зробили технології невід’ємною частиною повсякденного виробничого процесу. Дрони збирають дані про стан полів, які потім завантажуються у хмарну платформу. Там формуються карти проблемних зон, а алгоритми комп’ютерного зору допомагають виявляти стрес рослин та бур’яни. Остаточне рішення, звісно, залишається за агрономом. Однак, великі масиви даних не завжди можна передати з поля онлайн. “Дрони отримують таку кількість масивів даних, що просто завантажити їх у хмару з поля — неможливо, існує цілий логістичний процес трансферу даних жорсткими дисками до регіональних філій, звідки їх завантажують у хмарні сервіси”, — розповідають у DroneUA.

Через обмеження на польоти дронів значну частину геопросторової інформації сьогодні надають супутники. Це значно спрощує логістику, хоча супутникові знімки, як правило, менш деталізовані, ніж зйомка конкретного поля дроном.

Наступний рівень — це штучний інтелект, проте його ефективність залежить не лише від обчислювальних ресурсів, а й від ступеня впорядкованості інформації, з якою працює система. “Штучний інтелект підвищує вимоги не лише до обчислювальних потужностей, а й до якості організації даних. Неможливо просто додати АІ до хаотичного набору таблиць, фотографій і несумісних систем та очікувати промислового результату. Для його роботи потрібні структуровані історичні дані, зрозумілі правила доступу, швидкі канали передачі, надійне резервування”, — зазначає Яковенко.

Отже, для агросектору доступ до хмарної інфраструктури, супутникової інформації та обчислювальних ресурсів має прямий економічний ефект. Від цього залежить, наскільки швидко господарство зможе виявити проблему, скоригувати роботу в полі та ефективно використати ресурси там, де вони справді потрібні.

Від воєнної стійкості до технологічного розвитку

Повномасштабна війна вимусила Україну докорінно перебудувати свою цифрову інфраструктуру. Це включало в себе резервування даних, перенесення критичних систем та інтеграцію українських і міжнародних ресурсів. Спочатку це було життєво необхідно для забезпечення безперебійної роботи держави, банківського сектору, енергетики та інших ключових сфер. Сьогодні ж стійка цифрова інфраструктура стає надійним фундаментом для розвитку штучного інтелекту, автоматизації та прогресу технологічних галузей — від агросектору до оборонних технологій.

Проте, рішення, народжені в умовах надзвичайної ситуації, не можуть залишатися такими назавжди. Наступним стратегічним завданням для України є перетворення моделі цифрової стійкості, сформованої під час війни, на стабільний та ефективний механізм розвитку в післявоєнний період.

Це передбачає масштабування власної цифрової інфраструктури та формування потужного конкурентного ринку хмарних послуг. Такий ринок має відповідати високим вимогам безпеки, активно залучати міжнародний досвід та створювати умови для конкуренції з найкращими світовими рішеннями.